В
вайнцесс
Гость
Цей репорт трохи відрізнятиметься від звичних мені, бо розповідати треба одразу про дві речовини. Тобто речовина-то одна, але два її різновиди.
Мова йде про амфетамін від . У них є звичайний сульфат та супер-пупер-мега-сульфат (називається він «HQ», тобто «високоякісний»). Продавець надсилав одразу обидва продукти, аби можна було порівняти. Тому і тріп ділитиметься на дві частини.
А тепер розкажу про сервіс.
Посилку мені надіслали дуже швидко. Ввечері наступного дня вона уже була в моєму відділенні, але щось пішло не так, і вона світилася тільки на сайті у формі для відстежування трек-кодів. СМС-ка прийшла лише наступного ранку. Я якраз сиділа на парадигмології, вимальовувала в блокноті статеві органи та намагалася транслювати викладачці думку про те, що такий чудовий сонячний ранок не має псувати самостійна робота на першій парі. Тим більше, що я була зовсім не готова. Але думка ніяк не транслювалася. Викладачка вже почала роздавати аркуши з завданнями, коли дзенькнув телефон. «Нова пошта» нарешті розібралася зі своїми стажерами, серверами та електронним обліком.
Тож одразу з універу я помчала туди. Від метро до пошти — хвилин 17, від пошти до дому — ще менше. Ще не закінчилася третя пара, а я вже витягала з упаковочного пакетику… ще один упаковочний пакетик. Розкрити посилку без ножиць або хоча б якогось ножа буде важко. Але запаковано воно дуже надійно — чорта з два щось просвітять, а якщо захочуть розпакувати, то матимуть стільки мороки, що просто махнуть рукою.
Коли я нарешті пробилася крізь всі шари захисту, всередині лежала запаяна плівочка з двома зіперами.
Обидва пакетики було підписані, за що дуже вдячна — не всі продавці це роблять.
Як співали у старій пісеньці: «Єто прісказка, нє сказка, сказка будєт впєрєді».
Тож почнімо казку.
А ту самостійну я таки завалила.
Зранку я проспала все, що тільки можна було проспати: і першу пару, і роботу, і взагалі все-все-все. О десятій уже треба було сидіти в офісі, а я тільки прокинулася і бігала по квартирі, страшенно переживаючи. Ненавиджу запізнюватися. Це хронічна хвороба моїх батьків, і я після того, як покинула їх, тривалий час працювала над собою, аби навчитися розумно використовувати час.
На сніданок я не мала навіть десяти хвилин, зате мала страшний недосип і бажання вмерти на сходовому майданчику. Але я знала, як це можна вирішити.
Наркотиками.
Підготовка
Я висипала близько 80 мг фену на екран телефону, доки хлопець був у душі. Він не схвалює амфетамін — ну от просто не подобаєтся людині, та й по тому. Те, що я його люблю вживати для роботи, не схвалює також. Хай як це егоїстично, але я не хочу влаштовувати скандали, тому поводжуся дуже по-щурячому, підло та брехливо: чекаю, доки він зранку прокинеться й піде до вбиральні та в душ, а тоді з крейсерською швидкістю подрібнюю порошок, вдихаю та встигаю знищити сліди своїх злочинів. На все про все мені вистачає трьох хвилин.
Зовнішньо цей сульфат амфетаміну здавався майже зовсім білим, але якщо подрібнювати часточки порошку, то оголювалися сховані під білим нальотом рожеві кристалики. А рожевий колір вказує на те, що в речовину влили забагато кислоти. Це, самі розумієте, недобре.
Початок
Порівняно з мефедроном, що ми вживали за день до того, амфетамін не те що не дряпав слизову — він її навіть загоював. Ви розумієте, що це зовсім не відповідає дійсності, але мені здавалося саме так. Подумаєш, нюхати фен. Я в танкє горєл, я льотчік, а тут всього-навсього потрібно вдихнути якийсь порошок. Це було дуже легко. Єдине, що мене завжди бентежить під час інтраназального вживання — це гіпотетична можливість наплювати криваві калюжі. В мене дуже чутлива слизова оболонка, тож коли я вперше спробувала фен, то витирала ніс червоною хусткою близько тижня. Зараз це досить звично, я більш-менш знаю, як уникнути носової кровотечі, але висока чутливість лишається невирішеною проблемою.
Але біс із ним. Після мефу мені будь-що здавалося райським нектаром, амброзією, напоєм богів.
Так само було і з цією доріжкою. Я поділила її надвоє, бо мені здається, що так зручніше: очі набагато менше сльозяться, а ніздрі отримують менше навантаження.
12 хвилин
Слизову щипало, але не страшно. Про всяк випадок я спершу насипала собі зовсім трошки, потім вдягнулася та зрозуміла, що надто зле мені не буде, тож можна повторити.
Вдруге я відсипала ще менше — близько 70 міліграмів. Вже було пів на одинадцяту, я мала терміново бігти, тож за три хвилини примудрилася вдягнутися, почистити зуби, змусити хлопця дістати пакет зі сміттям та зав’язати краєчки, аби мені легше було нести його до смітника. Енергія, здавалося, лилася через край. Мій тато сказав би: «Електровєнік».
27 хвилин
Від будинку до метро я долетіла майже миттєво (принаймні, мені так здавалося). Коли я викинула сміття, закурила сигарету та вставила у вуха навушники, було рівно 10:45. За чверть одинадцята. Пісня ще навіть не закінчилася, а я вже спускалася до підземного переходу, пританцьовуючи на ходу. Ейфорії не було — та і яка ейфорія, якщо я ніч майже не спала, а зараз повинна була бігти підтюпцем до ненависного офісу. Але настрій був дуже веселим та активним. Стояти на місці я не могла, і якась тітонька на ескалторі, перечепившись об мою ногу, пробурчала: «Наркоманка, проститутка». Я б могла з нею посперечатися, адже проститутки — це жінки, які займаються сексом за гроші, а я вже вважаю себе щасливою, якщо після любощів мені роблять какао з порошку.
Хоча іноді, знаєте, в голові прокидається маленький єврей і каже:
— А от Настю, однокласницю твоя, вже і в Барселону звозили, і на яхті вона каталася, і взагалі…
В такі моменти я засовую цього єврея в найдальші газові камери мозку та починаю згадувати все хороше у власному житті.
~•~•~
Але повернімося до метро. Я почула ту тітку лише через випадкову паузу в мелодії, проте мені було настільки начхати на цей снобізм і задрісне лицемірство, що я стрибнула з першої одразу на п’яту сходинку, пробігла повз неї та ще раз побачила те викривлене обличчя. Та часу придивлятися до неї я не мала: до платформи саме під’їжджав мій поїзд.
47 хвилин
Чомусь мені здавалося, що потяг їде дуже швидко, хоча нічого особливо реактивного в ньому не було. Ті самі звичні двадцять хвилин. Три станції. Півтори-дві пісні.
Музика та амфетамін у мене, до речі, поєднуються дуже погано. Я насолоджуюся будь-яким треком, але вже секунд за тридцять він мені набридає. Навіть якщо там ще не почався текст, я все одно перемикаю. Це мені подобається, це дає відчуття безкінечності та багатогранності життя. Але це потрібно слухати самому. Раз якось я поділилася в такому стані навушником із подругою, то вона мене ще близько місяця обзивала недалекою та поверхневою поціновувачкою музики. А що я зроблю, якщо це просто амфетамін
~•~•~
Коли я вийшла з метро, Золоті ворота здалися мені найкрасивішим місцем у світі. Вітерець відкидав волосся назад; сонце світило не в обличчя, а лагідно гріло плечі; на сходах якісь молоді хлопці грали «Нірвану» — не дуже схоже, зате душевно.
Та поки я йшла вулицею до свого офісу, сонце піднялося трохи вище, зайняло передполудневу позицію й нарешті увімкнуло промені-духовки.
Спека стояла страшна. Зранку я вдяглася геть-чисто в чорне, тому зараз потерпала ще більше, ніж зазвичай. До того ж, через фен у мене посилилося потовиділення, і якщо про долоні можна навіть не казати (аби один раз натиснути на екран телефону, я мала хвилин п’ять витирати руки серветками), то під пахвами сорочка була зовсім мокрою. Ну така от у мене особливість організму.
Але навіть усвідомлюючи все це, я танцювала та беззвучно підспівувала, мовчки роззявляючи рота, щоб перехожі сприймали мене божевільною та обходили за два метри.
Не знаю, звісно, чи сприймали, та мені в будь-якому разі приємно було думати, що я якось виділяюся з-поміж натовпу.
2 години 35 хвилин
В офісі мені зробили втик за спізнення, вилаяли за безвідповідальність, а тоді видали роботу і я повністю відгородилася від зовнішнього світу. Здавалося, наче я миттєво обробляю величезні об’єми інформації, дуже чітко та швидко клацаю по клавішах і взагалі маю досить серйозний вигляд. По-офісному серйозний.
Як завжди під амфетаміном, час минав дуже швидко. Я встигала одночасно листуватися з молодшим братиком, виправляти тайм-коди у фільмі (того дня завдання трапилося цікаве — у будь-якому разі, не індійський фільм і не російський серіал) та розпитувати хлопця на різні еротичні теми. Зазвичай я трохи соромлюся таких відвертих розмов, але зараз я відчувала тільки енергію та впевненість у собі.
4 години 19 хвилин
До самої обідньої перерви я не вилазила з-за столу. Знаю, знаю, що це шкідливо для організму, але мені було якось начхати.
Вже коли я нарешті закінчила роботу — при цьому зробила за півдня добову норму, — хлопець нагадав, що нас же запросили в гості. Ми домовилися зустрітися близько шостої години на Золотих воротах, і протягом всього часу, що лишився, я не знала, куди себе подіти. Робота вже зроблена, смішні відео переглянуті, дія амфетаміну закінчується. Я просто спустилася вниз, вийшла до внутрішнього дворику, сіла на лавочку та закурила.
Там я просиділа хвилин сорок, не менше. Після другої сигарети я зрозуміла, що ефекти зникли остаточно. Жодних негативних відчуттів не було, але стало якось нудно. Я не брала з собою зіпер із порошком, але просила, аби хлопець привіз мені його.
Треба було просто почекати.
~•~•~
Я трохи переплутала та сказала хлопцеві просто: «Візьми пакетик з феном». Але оскільки пакетиків лишилося два, він не знав, що з ними робити, тож узяв той, який був нерозпакованим. Тобто той, де був високоякісний сульфат амфетаміну із додатковою очисткою. Спершу я дуже засмутилася, а тоді подумала: «Та біс із ним. Значить, така вже моя доля. HQ спробую теж сьогодні».
Ми зустрілися біля моєї роботи, трохи пройшлися та сіли на потяг до Лівого берега.
На Чернігівський зайшли до «Новусу»: по-перше, мені треба було до вбиральні, а по-друге, ми планували купити пива — не йти ж у гості з порожніми руками.
Початок
От для тих, хто буде в тому «Новусі» на Чернігівській, я одразу скажу: вбиральні супермаркету зовсім не пристосовані для того, щоб там вживати якісь наркотики. Унітази не мають бачків, тож доводиться закривати кришкою та присідати, а оскільки двері не дістають до підлоги, то все це буде більш-менш видно. Доводиться мудрувати, крутитися та показувати такі акробатичні трюки, яким заздрив би навіть Цирк Дю Солей. Я впоралася досить швидко, єдине, що мене бентежило — це тітки, які можуть зазирати під двері, аби дізнатися, чи кабінка зайнята. Я від когось чула, що такий тип абсолютно невихованих людей називається «тарганами» або «комунальниками». Не знаю, чи є там якесь логічне обґрунтування, але назва справді пасує.
5 хвилин
Цього разу ніс болів ще менше, ніж попереднього — навіть попри те, що я зараз вдихнула більше, ніж зранку. Зараз я відсипала щось близько 160 мг, але, ясна річ, перевіряти точність вагів в умовах громадської вбиральні — така собі ідея.
Та як би там не було, я збадьорилася, сховала пакетик глибоко в рюкзак, і ми нарешті зайшли до супермаркету.
Весь цей час хлопець наполягав на тому, що він їсти не хоче анітрохи, але щойно перед нами повстав відділ з випічкою, його думка різко змінилася. Просто-таки миттєво змінилася. Він за одну секунду зголоднів на півтора роки. Я трохи пожартувала з цього (мені хотілося сміятися), а тоді ми знайшли дволітрову пляшку пива по акції й рушили до каси, прихопивши дорогою пампушки з часником для цього нещасного зголоднілого дитинчати.
15 хвилин
Уже на касі я помітила, що роблю забагато зайвих рухів, дістаючи з рюкзаку паспорт і карточку. Але я не знала, як себе опанувати. Мені хотілося робити все й одразу. Всередині розливалися бурштинові ріки енергії, очі перебігали з предмета на предмет. Знову спітніли долоні. Все, що відбувалося навколо, здавалося сюжетом якогось фільму, заздалегідь продуманим та прописаним.
Хлопець їв пампушки, а мені весь день не хотілося їсти. Я закурила. Мабуть, сигарети — найкращий доданок до амфетаміну. Їх ніколи не буває забагато. Під феном навіть огидна «Прима» здаватиметься тобі досить-таки прийнятною.
33 хвилини
На нас уже чекали товарищі. Ми вскочили до трамваю, що якраз відходив від зупинки, всілися біля віконечка і приготувалися насолоджуватися романтичною подорожжю. Але не вийшло: по-перше, в трамваї було страшенно спекотно, а по-друге, ми усвідомили, що їдемо кудись не туди.
1 година 9 хвилин
Врешті-решт у наших розумних головах сяйнула світла думка: можна ж спитати кондукторку!
Кондукторка, щоправда, сказала, що вона точно не знає, де та вулиця Гашека, але нам у будь-якому разі треба негайно виходити, інакше заїдемо кудись взагалі за межі Києва.
Ми так і зробили. Вилізли з трамваю, перейшли дорогу та чекали на зустрічний, аби ним повернутися до вихідної точки. Хлопець, схоже, трохи злився, та для мене ця ситуація була просто цікавою пригодою. Ми нікуди особливо не квапилися. На вулиці тепло — не варто було перейматися, що погода раптом зіпсується. Тож ми спокійно проїхали кілька зупинок у зворотньому напрямку, а далі вийшли та прогулялися через кілька житлових кварталів, аби зрізати шлях.
1 година 36 хвилин
Я відчувала себе такою бадьорою, активною, готовою на будь-що, що хлопцеві час від часу доводилося тримати мене за рукав на світлофорах — я готова була рвонути на червоне світло і позмагатися в спритності з місцевими водіями. Розумом я усвідомлювала, що це небезпечно, але ніяк не могла повірити, що ця небезпека торкнеться саме мене.
2 години 3 хвилини
Врешті-решт ми таки дісталися пункту призначення. Напереживалися самі, налякали друзів, які вже збиралися йти шукати наші свіжі трупи чи просто загублені тіла. Зате принесли два літри пива, яке тут-таки сховали в морозилку, щоб швидше охололо. Я не мала настрою детально відстежувати та занотовувати свої відчуття — мені хотілося гратися, стрибати, танцювати, — але все одно треба було робити хоча б якісь записи.
Але я так і не розповіла, нащо ж ми поїхали в гості.
Річ у тім, що Діна (з міркувань безпеки подарую їй це ім’я) зібралася вчити мене грати на гітарі. Тому того дня я приїхала хоч і до друзів, але водночас і на своє перше музичне заняття. Гаяти час вона не планувала, тож я трохи допомогла їй на кухні, ми покурили, а тоді пішли розбиратися з гітарою.
3 години 35 хвилин
Ці півтори години минули дуже непомітно. Я ледь-ледь встигла вивчити чотири акорди та кілька способів бою, а вже треба було збиратися, щоб встигнути на метро: нам же аж з Дарниці потрібно було дістатися Сирцю. До зачинення метро лишалося хвилин двадцять.
Я ніколи не бігала так швидко і з таким задоволенням. Здавалося, вся кров у моєму тілі рухається вперед разом зі мною, розриває повітря і стукає підошвами по асфальту. Це, звісно, було лише уявним образом, але хтозна, як воно працювало насправді.
Ми добігли до скляних дверей метро, злетіли ескалатором вгору й так само хутко спустилися на платформу. І — ура! — щойно прибув потяг у наш бік. Затримайся ми хоча б на хвилину, і вже довелося б ночувати десь попід парканами чи автостанціями. Навіть до Діни повернутися не встигли б: маршрутки припиняли роботу одночасно з метро.
3 години 58 хвилин
Хоч я і знала, що ми встигаємо, та спокійно видихнула вже лише після того, як ми вийшли з метро на своїй станції. Вплив амфетаміну вже трохи пригасав, але я досі відчувала прагнення до активних дій. На вулиці було прохолодно — все-таки ніч, — але я не відчувала навіть вітру, не те що холоду. Доки ми йшли додому, хлопець почав лякати мене історіями про монстрів, і через цього ідіота я майже не могла заснути протягом всієї ночі. Постійно думала: а раптом під шафою сидить якась почвара А раптом я засну, а у вікно стрибне восьминогий скелет А раптом мама зайде побажати мені надобраніч, і в цей момент у неї відпаде голова..
Іди ти нахуй, коханий, краще взагалі не спати, ніж спати і бачити такі сни!
З 4-ї по 7-му годину
На початку четвертої години амфетамінова стимуляція припинилася, але я все одно ще довго не могла заснути. Годинник показував десь початок першої, коли я звернула на нього увагу, і десь початок четвертої, коли я врешті-решт змогла заснути.
Сервіс: 90 балів. Я не мала змоги поспілкуватися з оператором, але продавець цілком адекватний та комунікабельний.
Зовнішній вигляд товару:
• Звичайний амфетамін сульфат — зверху білий, всередині рожевого відтінку, що свідчить про недотримання правил виробництва. 80 балів.
• Високоякісний амфетамін сульфат — повністю білий. Я вже вдома дуже старанно роздивлялася його з усіх боків, але цей вид справді дуже гарний та старанно очищений. 100 балів.
Упаковка: 100 балів. Один із найтехнологічніших стелсів, що я бачила. З запаяними пакетиками я стикалася лише тричі за все своє життя, і як на мене, це дуже круто.
Ефект:
• Звичайний амфетамін сульфат — 90 балів. Він цілком підходить для роботи, але для вечірок буде надто слабким. А от в період сесії стане ідеальним варіантом.
• Високоякісний амфетамін сульфат — 100 балів. Залежно від дозування він годиться і для тусівки, і для здачі дедлайнів, і для всього, що можна вигадати.
Амфетамін — 8,5/10
Але з цим двох я б усе одно радила той, що HQ. Дорого, зате ефективно.
Мова йде про амфетамін від . У них є звичайний сульфат та супер-пупер-мега-сульфат (називається він «HQ», тобто «високоякісний»). Продавець надсилав одразу обидва продукти, аби можна було порівняти. Тому і тріп ділитиметься на дві частини.
А тепер розкажу про сервіс.
Посилку мені надіслали дуже швидко. Ввечері наступного дня вона уже була в моєму відділенні, але щось пішло не так, і вона світилася тільки на сайті у формі для відстежування трек-кодів. СМС-ка прийшла лише наступного ранку. Я якраз сиділа на парадигмології, вимальовувала в блокноті статеві органи та намагалася транслювати викладачці думку про те, що такий чудовий сонячний ранок не має псувати самостійна робота на першій парі. Тим більше, що я була зовсім не готова. Але думка ніяк не транслювалася. Викладачка вже почала роздавати аркуши з завданнями, коли дзенькнув телефон. «Нова пошта» нарешті розібралася зі своїми стажерами, серверами та електронним обліком.
Тож одразу з універу я помчала туди. Від метро до пошти — хвилин 17, від пошти до дому — ще менше. Ще не закінчилася третя пара, а я вже витягала з упаковочного пакетику… ще один упаковочний пакетик. Розкрити посилку без ножиць або хоча б якогось ножа буде важко. Але запаковано воно дуже надійно — чорта з два щось просвітять, а якщо захочуть розпакувати, то матимуть стільки мороки, що просто махнуть рукою.
Коли я нарешті пробилася крізь всі шари захисту, всередині лежала запаяна плівочка з двома зіперами.
Обидва пакетики було підписані, за що дуже вдячна — не всі продавці це роблять.
Як співали у старій пісеньці: «Єто прісказка, нє сказка, сказка будєт впєрєді».
Тож почнімо казку.
А ту самостійну я таки завалила.
Зранку я проспала все, що тільки можна було проспати: і першу пару, і роботу, і взагалі все-все-все. О десятій уже треба було сидіти в офісі, а я тільки прокинулася і бігала по квартирі, страшенно переживаючи. Ненавиджу запізнюватися. Це хронічна хвороба моїх батьків, і я після того, як покинула їх, тривалий час працювала над собою, аби навчитися розумно використовувати час.
На сніданок я не мала навіть десяти хвилин, зате мала страшний недосип і бажання вмерти на сходовому майданчику. Але я знала, як це можна вирішити.
Наркотиками.
Підготовка
Я висипала близько 80 мг фену на екран телефону, доки хлопець був у душі. Він не схвалює амфетамін — ну от просто не подобаєтся людині, та й по тому. Те, що я його люблю вживати для роботи, не схвалює також. Хай як це егоїстично, але я не хочу влаштовувати скандали, тому поводжуся дуже по-щурячому, підло та брехливо: чекаю, доки він зранку прокинеться й піде до вбиральні та в душ, а тоді з крейсерською швидкістю подрібнюю порошок, вдихаю та встигаю знищити сліди своїх злочинів. На все про все мені вистачає трьох хвилин.
Зовнішньо цей сульфат амфетаміну здавався майже зовсім білим, але якщо подрібнювати часточки порошку, то оголювалися сховані під білим нальотом рожеві кристалики. А рожевий колір вказує на те, що в речовину влили забагато кислоти. Це, самі розумієте, недобре.
Початок
Порівняно з мефедроном, що ми вживали за день до того, амфетамін не те що не дряпав слизову — він її навіть загоював. Ви розумієте, що це зовсім не відповідає дійсності, але мені здавалося саме так. Подумаєш, нюхати фен. Я в танкє горєл, я льотчік, а тут всього-навсього потрібно вдихнути якийсь порошок. Це було дуже легко. Єдине, що мене завжди бентежить під час інтраназального вживання — це гіпотетична можливість наплювати криваві калюжі. В мене дуже чутлива слизова оболонка, тож коли я вперше спробувала фен, то витирала ніс червоною хусткою близько тижня. Зараз це досить звично, я більш-менш знаю, як уникнути носової кровотечі, але висока чутливість лишається невирішеною проблемою.
Але біс із ним. Після мефу мені будь-що здавалося райським нектаром, амброзією, напоєм богів.
Так само було і з цією доріжкою. Я поділила її надвоє, бо мені здається, що так зручніше: очі набагато менше сльозяться, а ніздрі отримують менше навантаження.
12 хвилин
Слизову щипало, але не страшно. Про всяк випадок я спершу насипала собі зовсім трошки, потім вдягнулася та зрозуміла, що надто зле мені не буде, тож можна повторити.
Вдруге я відсипала ще менше — близько 70 міліграмів. Вже було пів на одинадцяту, я мала терміново бігти, тож за три хвилини примудрилася вдягнутися, почистити зуби, змусити хлопця дістати пакет зі сміттям та зав’язати краєчки, аби мені легше було нести його до смітника. Енергія, здавалося, лилася через край. Мій тато сказав би: «Електровєнік».
27 хвилин
Від будинку до метро я долетіла майже миттєво (принаймні, мені так здавалося). Коли я викинула сміття, закурила сигарету та вставила у вуха навушники, було рівно 10:45. За чверть одинадцята. Пісня ще навіть не закінчилася, а я вже спускалася до підземного переходу, пританцьовуючи на ходу. Ейфорії не було — та і яка ейфорія, якщо я ніч майже не спала, а зараз повинна була бігти підтюпцем до ненависного офісу. Але настрій був дуже веселим та активним. Стояти на місці я не могла, і якась тітонька на ескалторі, перечепившись об мою ногу, пробурчала: «Наркоманка, проститутка». Я б могла з нею посперечатися, адже проститутки — це жінки, які займаються сексом за гроші, а я вже вважаю себе щасливою, якщо після любощів мені роблять какао з порошку.
Хоча іноді, знаєте, в голові прокидається маленький єврей і каже:
— А от Настю, однокласницю твоя, вже і в Барселону звозили, і на яхті вона каталася, і взагалі…
В такі моменти я засовую цього єврея в найдальші газові камери мозку та починаю згадувати все хороше у власному житті.
~•~•~
Але повернімося до метро. Я почула ту тітку лише через випадкову паузу в мелодії, проте мені було настільки начхати на цей снобізм і задрісне лицемірство, що я стрибнула з першої одразу на п’яту сходинку, пробігла повз неї та ще раз побачила те викривлене обличчя. Та часу придивлятися до неї я не мала: до платформи саме під’їжджав мій поїзд.
47 хвилин
Чомусь мені здавалося, що потяг їде дуже швидко, хоча нічого особливо реактивного в ньому не було. Ті самі звичні двадцять хвилин. Три станції. Півтори-дві пісні.
Музика та амфетамін у мене, до речі, поєднуються дуже погано. Я насолоджуюся будь-яким треком, але вже секунд за тридцять він мені набридає. Навіть якщо там ще не почався текст, я все одно перемикаю. Це мені подобається, це дає відчуття безкінечності та багатогранності життя. Але це потрібно слухати самому. Раз якось я поділилася в такому стані навушником із подругою, то вона мене ще близько місяця обзивала недалекою та поверхневою поціновувачкою музики. А що я зроблю, якщо це просто амфетамін
~•~•~
Коли я вийшла з метро, Золоті ворота здалися мені найкрасивішим місцем у світі. Вітерець відкидав волосся назад; сонце світило не в обличчя, а лагідно гріло плечі; на сходах якісь молоді хлопці грали «Нірвану» — не дуже схоже, зате душевно.
Та поки я йшла вулицею до свого офісу, сонце піднялося трохи вище, зайняло передполудневу позицію й нарешті увімкнуло промені-духовки.
Спека стояла страшна. Зранку я вдяглася геть-чисто в чорне, тому зараз потерпала ще більше, ніж зазвичай. До того ж, через фен у мене посилилося потовиділення, і якщо про долоні можна навіть не казати (аби один раз натиснути на екран телефону, я мала хвилин п’ять витирати руки серветками), то під пахвами сорочка була зовсім мокрою. Ну така от у мене особливість організму.
Але навіть усвідомлюючи все це, я танцювала та беззвучно підспівувала, мовчки роззявляючи рота, щоб перехожі сприймали мене божевільною та обходили за два метри.
Не знаю, звісно, чи сприймали, та мені в будь-якому разі приємно було думати, що я якось виділяюся з-поміж натовпу.
2 години 35 хвилин
В офісі мені зробили втик за спізнення, вилаяли за безвідповідальність, а тоді видали роботу і я повністю відгородилася від зовнішнього світу. Здавалося, наче я миттєво обробляю величезні об’єми інформації, дуже чітко та швидко клацаю по клавішах і взагалі маю досить серйозний вигляд. По-офісному серйозний.
Як завжди під амфетаміном, час минав дуже швидко. Я встигала одночасно листуватися з молодшим братиком, виправляти тайм-коди у фільмі (того дня завдання трапилося цікаве — у будь-якому разі, не індійський фільм і не російський серіал) та розпитувати хлопця на різні еротичні теми. Зазвичай я трохи соромлюся таких відвертих розмов, але зараз я відчувала тільки енергію та впевненість у собі.
4 години 19 хвилин
До самої обідньої перерви я не вилазила з-за столу. Знаю, знаю, що це шкідливо для організму, але мені було якось начхати.
Вже коли я нарешті закінчила роботу — при цьому зробила за півдня добову норму, — хлопець нагадав, що нас же запросили в гості. Ми домовилися зустрітися близько шостої години на Золотих воротах, і протягом всього часу, що лишився, я не знала, куди себе подіти. Робота вже зроблена, смішні відео переглянуті, дія амфетаміну закінчується. Я просто спустилася вниз, вийшла до внутрішнього дворику, сіла на лавочку та закурила.
Там я просиділа хвилин сорок, не менше. Після другої сигарети я зрозуміла, що ефекти зникли остаточно. Жодних негативних відчуттів не було, але стало якось нудно. Я не брала з собою зіпер із порошком, але просила, аби хлопець привіз мені його.
Треба було просто почекати.
~•~•~
Я трохи переплутала та сказала хлопцеві просто: «Візьми пакетик з феном». Але оскільки пакетиків лишилося два, він не знав, що з ними робити, тож узяв той, який був нерозпакованим. Тобто той, де був високоякісний сульфат амфетаміну із додатковою очисткою. Спершу я дуже засмутилася, а тоді подумала: «Та біс із ним. Значить, така вже моя доля. HQ спробую теж сьогодні».
Ми зустрілися біля моєї роботи, трохи пройшлися та сіли на потяг до Лівого берега.
На Чернігівський зайшли до «Новусу»: по-перше, мені треба було до вбиральні, а по-друге, ми планували купити пива — не йти ж у гості з порожніми руками.
Початок
От для тих, хто буде в тому «Новусі» на Чернігівській, я одразу скажу: вбиральні супермаркету зовсім не пристосовані для того, щоб там вживати якісь наркотики. Унітази не мають бачків, тож доводиться закривати кришкою та присідати, а оскільки двері не дістають до підлоги, то все це буде більш-менш видно. Доводиться мудрувати, крутитися та показувати такі акробатичні трюки, яким заздрив би навіть Цирк Дю Солей. Я впоралася досить швидко, єдине, що мене бентежило — це тітки, які можуть зазирати під двері, аби дізнатися, чи кабінка зайнята. Я від когось чула, що такий тип абсолютно невихованих людей називається «тарганами» або «комунальниками». Не знаю, чи є там якесь логічне обґрунтування, але назва справді пасує.
5 хвилин
Цього разу ніс болів ще менше, ніж попереднього — навіть попри те, що я зараз вдихнула більше, ніж зранку. Зараз я відсипала щось близько 160 мг, але, ясна річ, перевіряти точність вагів в умовах громадської вбиральні — така собі ідея.
Та як би там не було, я збадьорилася, сховала пакетик глибоко в рюкзак, і ми нарешті зайшли до супермаркету.
Весь цей час хлопець наполягав на тому, що він їсти не хоче анітрохи, але щойно перед нами повстав відділ з випічкою, його думка різко змінилася. Просто-таки миттєво змінилася. Він за одну секунду зголоднів на півтора роки. Я трохи пожартувала з цього (мені хотілося сміятися), а тоді ми знайшли дволітрову пляшку пива по акції й рушили до каси, прихопивши дорогою пампушки з часником для цього нещасного зголоднілого дитинчати.
15 хвилин
Уже на касі я помітила, що роблю забагато зайвих рухів, дістаючи з рюкзаку паспорт і карточку. Але я не знала, як себе опанувати. Мені хотілося робити все й одразу. Всередині розливалися бурштинові ріки енергії, очі перебігали з предмета на предмет. Знову спітніли долоні. Все, що відбувалося навколо, здавалося сюжетом якогось фільму, заздалегідь продуманим та прописаним.
Хлопець їв пампушки, а мені весь день не хотілося їсти. Я закурила. Мабуть, сигарети — найкращий доданок до амфетаміну. Їх ніколи не буває забагато. Під феном навіть огидна «Прима» здаватиметься тобі досить-таки прийнятною.
33 хвилини
На нас уже чекали товарищі. Ми вскочили до трамваю, що якраз відходив від зупинки, всілися біля віконечка і приготувалися насолоджуватися романтичною подорожжю. Але не вийшло: по-перше, в трамваї було страшенно спекотно, а по-друге, ми усвідомили, що їдемо кудись не туди.
1 година 9 хвилин
Врешті-решт у наших розумних головах сяйнула світла думка: можна ж спитати кондукторку!
Кондукторка, щоправда, сказала, що вона точно не знає, де та вулиця Гашека, але нам у будь-якому разі треба негайно виходити, інакше заїдемо кудись взагалі за межі Києва.
Ми так і зробили. Вилізли з трамваю, перейшли дорогу та чекали на зустрічний, аби ним повернутися до вихідної точки. Хлопець, схоже, трохи злився, та для мене ця ситуація була просто цікавою пригодою. Ми нікуди особливо не квапилися. На вулиці тепло — не варто було перейматися, що погода раптом зіпсується. Тож ми спокійно проїхали кілька зупинок у зворотньому напрямку, а далі вийшли та прогулялися через кілька житлових кварталів, аби зрізати шлях.
1 година 36 хвилин
Я відчувала себе такою бадьорою, активною, готовою на будь-що, що хлопцеві час від часу доводилося тримати мене за рукав на світлофорах — я готова була рвонути на червоне світло і позмагатися в спритності з місцевими водіями. Розумом я усвідомлювала, що це небезпечно, але ніяк не могла повірити, що ця небезпека торкнеться саме мене.
2 години 3 хвилини
Врешті-решт ми таки дісталися пункту призначення. Напереживалися самі, налякали друзів, які вже збиралися йти шукати наші свіжі трупи чи просто загублені тіла. Зате принесли два літри пива, яке тут-таки сховали в морозилку, щоб швидше охололо. Я не мала настрою детально відстежувати та занотовувати свої відчуття — мені хотілося гратися, стрибати, танцювати, — але все одно треба було робити хоча б якісь записи.
Але я так і не розповіла, нащо ж ми поїхали в гості.
Річ у тім, що Діна (з міркувань безпеки подарую їй це ім’я) зібралася вчити мене грати на гітарі. Тому того дня я приїхала хоч і до друзів, але водночас і на своє перше музичне заняття. Гаяти час вона не планувала, тож я трохи допомогла їй на кухні, ми покурили, а тоді пішли розбиратися з гітарою.
3 години 35 хвилин
Ці півтори години минули дуже непомітно. Я ледь-ледь встигла вивчити чотири акорди та кілька способів бою, а вже треба було збиратися, щоб встигнути на метро: нам же аж з Дарниці потрібно було дістатися Сирцю. До зачинення метро лишалося хвилин двадцять.
Я ніколи не бігала так швидко і з таким задоволенням. Здавалося, вся кров у моєму тілі рухається вперед разом зі мною, розриває повітря і стукає підошвами по асфальту. Це, звісно, було лише уявним образом, але хтозна, як воно працювало насправді.
Ми добігли до скляних дверей метро, злетіли ескалатором вгору й так само хутко спустилися на платформу. І — ура! — щойно прибув потяг у наш бік. Затримайся ми хоча б на хвилину, і вже довелося б ночувати десь попід парканами чи автостанціями. Навіть до Діни повернутися не встигли б: маршрутки припиняли роботу одночасно з метро.
3 години 58 хвилин
Хоч я і знала, що ми встигаємо, та спокійно видихнула вже лише після того, як ми вийшли з метро на своїй станції. Вплив амфетаміну вже трохи пригасав, але я досі відчувала прагнення до активних дій. На вулиці було прохолодно — все-таки ніч, — але я не відчувала навіть вітру, не те що холоду. Доки ми йшли додому, хлопець почав лякати мене історіями про монстрів, і через цього ідіота я майже не могла заснути протягом всієї ночі. Постійно думала: а раптом під шафою сидить якась почвара А раптом я засну, а у вікно стрибне восьминогий скелет А раптом мама зайде побажати мені надобраніч, і в цей момент у неї відпаде голова..
Іди ти нахуй, коханий, краще взагалі не спати, ніж спати і бачити такі сни!
З 4-ї по 7-му годину
На початку четвертої години амфетамінова стимуляція припинилася, але я все одно ще довго не могла заснути. Годинник показував десь початок першої, коли я звернула на нього увагу, і десь початок четвертої, коли я врешті-решт змогла заснути.
Сервіс: 90 балів. Я не мала змоги поспілкуватися з оператором, але продавець цілком адекватний та комунікабельний.
Зовнішній вигляд товару:
• Звичайний амфетамін сульфат — зверху білий, всередині рожевого відтінку, що свідчить про недотримання правил виробництва. 80 балів.
• Високоякісний амфетамін сульфат — повністю білий. Я вже вдома дуже старанно роздивлялася його з усіх боків, але цей вид справді дуже гарний та старанно очищений. 100 балів.
Упаковка: 100 балів. Один із найтехнологічніших стелсів, що я бачила. З запаяними пакетиками я стикалася лише тричі за все своє життя, і як на мене, це дуже круто.
Ефект:
• Звичайний амфетамін сульфат — 90 балів. Він цілком підходить для роботи, але для вечірок буде надто слабким. А от в період сесії стане ідеальним варіантом.
• Високоякісний амфетамін сульфат — 100 балів. Залежно від дозування він годиться і для тусівки, і для здачі дедлайнів, і для всього, що можна вигадати.
Амфетамін — 8,5/10
Але з цим двох я б усе одно радила той, що HQ. Дорого, зате ефективно.